Одного разу у вихідний день я вирішила поїхати автобусом до великого супермаркету, щоб накупляти продуктів. Хоч їхати було три зупинки, та погода на дворі не літня, пішки йти не хотілось. Стою я на виході із двома тяжкими пакетами, і чую грубість у свою сторону, та навіть не від однієї людини.
Я думаю, ви всі знаєте, що зранку переважно в усьому громадському транспорті переважають люди пенсійного віку. І то причому вони постійно у такий час катаються кудись наче всі у справах. Я давно це помітила. Дійсно, пенсія, їм тільки й залишається насолоджуватись своїм життям. Та чомусь переважно ті хто їздить, вічно чимось невдоволені.
Нещодавно я ще й побачила, що пенсіонери їздять «у справах» не тільки зранку у будній день, а ще й у вихідні. І ось в суботу зранку я вирішила поїхати до супермаркету на автобусі, щоб накупляти продуктів. Супермаркет знаходиться неподалік, та погода на вулиці не літня, тому я вирішила сісти на автобус аби не йти пішки навіть ті три зупинки.
Накупляла я всього у супермаркеті, і чого треба і чого ні. Навантажила себе торбами та стою спокійно чекаю автобус. Маршрутка була забита і сидячими й стоячими місцями, та я, щоб нікого не турбувати й не створювати дискомфорту, бо я зі сумками, стала біля дверей, тим більше їхати мені недалеко.
Проїхала я одну зупинку, а на другій вирішила зайти жіночка, яка була немалої ваги, ще й з великими торбами, видно, що пенсіонерка. Ледь влізла на найпершу сходинку, бо далі їй пройти не було як.
- А ну дай мені пройти! Що ти дивишся на мене? Тобі кажу! – промовила жінка грубим голосом. Я відвернулась, бо не зрозуміла, що це вона до мене звертається таким тоном. Не менше мене здивувало, що поруч було немало чоловіків, але чомусь я, з тяжкими сумками повинна допомагати їй.
А далі взагалі ситуація мене шокувала. Підійшов до цієї жінки кондуктор, вона також була уже у віці. Допомогла їй пройти у салон, знайшла їй місце аби та сіла, а потім промовила:
- Що це за молодь у нас така? Невже бабусі важко допомогти? Стоїть така молода і така невихована!
Знаєте що? Я взагалі сорому ніякого не відчула. Це ж ніяка не обов’язкова справа комусь кидатись на допомогу. Тим більше коли людина сама собі нахабна, вимагає допомогу, а не ввічливо просить її. Я що, маю кинути усі свої торби й швидко їй кинутись на допомогу, бо вона пенсіонерка зі сумками? І я ще й винна!
Одного разу я вже допомогла одній старенькій бабусі пройти через ожеледицю по дорозі. Та почула про себе не мало «хорошого», бо виявляється не так її тримала, як треба. А в мене з хребтом проблеми, можливо мені б по іншому було б тяжко. Поруч більше нікого не було, а я не могла пройти повз, і все одно залишилась поганою.
Я тепер не кидаюсь нікому на допомогу. І знаєте, совість мене абсолютно не гризе!
