Одного дня прийшов я забирати свою доньку зі школу. По дорозі, як зазвичай, вона мені розповідала яка вона слухняна учениця: як чемно вона виконувала кожне завдання на уроці, та навіть зробила усе домашнє завдання поки була на групі подовженого дня. Звісно, я зрозумів, що донечка мені не просто так розказує про те, яка вона розумниця сьогодні була. І я не помилився, донька почала просити мене про те, чи може вона сьогодні піти погуляти з Настею. Покататись на велосипеді. Глянувши у її добрі оченята, я не міг їй відмовити. Дитинство ж, це найкраща пора у житті, тому хай насолоджується ним як може.
Поки донька каталась на велосипеді зі своєю подругою, ми тим часом з дружиною готували разом вечерю і ділились новинами, які трапились у нас за цей день. Ми так довго розмовляли, обіймались, бо страшенно скучили один за одним, що навіть не помітили як години пролетіли. Ми б ще й далі сиділи за столом, ніби готуємо вечерю, поки нам не подзвонила донечка. Все, що я встиг почути це« Тато, будь ласка, спустіться швидко до мене». Нас с дружиною ніби струмом вдарило від цих слів. Ми швидко спустились вниз і побігли до дитячого майданчику.
Коли ми підійшли, то побачили, що біля нашої доньки і її подруги треться здоровий мужик. Я говорити з ними не збирався, почну відразу розбиратись без слів. Дружина поруч була, трусилась вся та переживала аби з дітьми нічого не сталось.
Коли ми підійшли до дітей, а чоловік дякує дівчатам за те, що вони чесні й виховані. А потім ще й дякував нам, мовляв, що ми прекрасні батьки, що виховали таку дитину. Адже вона в досить маленькому віці вже старається допомогти людям. Ми з дружиною стояли неабияк знервовані, і взагалі не розуміли, що їм треба. Ми мали намір викликати поліцію і розібратись з цими мужиками. А насправді досить непоганий чоловік, та ще й вдячний нам були, що ми так виховали доньку.
Як пізніше з’ясувалось, коли наші дівчата катались на велосипеді, то побачили, що в одного чоловіка, який виходив з машини, випав гаманець. Чоловік цього не побачив і спокійно пішов далі. А донька під’їхала на велосипеді, підняла гаманець та наздогнала чоловіка і віддала йому його гаманець. Чоловік був дуже вдячний, адже якраз того дня він отримав заробітну плату. В знак подяки він хотів дати дівчаткам по сто гривень. А донька наша, мабуть, злякалась, бо ми завжди казали їй, щоб вона нічого від чужих людей не брала.
Вкінці чоловік дав нам по сто гривень. А ми з коханою дружиною дали їх доньці, щоб вона купила собі, чого хоче. Додому повертались разом, а ми з дружиною були дуже раді, що у нас така донечка. Ми були дуже щасливі та пишались, що у нас така сім’я.
