Моя найкраща подруга Наталя, коли вдруге вийшла заміж, то ніколи більше не скаржилась на життя. Вона від першого шлюбу мала доньку Настю. А з другим чоловіком Михайлом вона народила сина Сергія.
Довгий час Наталя не могла завагітніти, тому для пари народження дитина було щастям, неабиякою подією. І ось сину виповнився рік. З цієї нагоди сім’я вирішила влаштувати свято. Чоловік зі щастя дозволив собі випити трохи більше ніж зазвичай, і уже говорячи, не думав про те, що може сказати зайвого. Його тост мене вразив…
- Сьогодні моєму дорогому і єдиному синові виповняється рочок. Ми тебе усі вітаємо, наше сонце. Будь щасливий, я тебе єдиного так сильно люблю!
- Тобто? А Настю ти що, не любиш? Вона ж так тягнеться до тебе, — вирвалось мені зненацька.
- Настя не моя донька, як їй виповниться вісімнадцять, то нехай покидає мою хату, — сказав Михайло.
- Як ти так можеш? Ти ж знав, що у Наталі є донька від першого шлюбу. Ти ж маєш і її приймати також, бути за батька для неї, — обурились усі гості.
- Вона мені не донька. А як мама її буде погано справлятись зі своїми обов’язками, то і її прожену, вона ж немає більше куди йти, — нахабно казав Михайло.
Наталя після цих слів вийшла зі столу і пішла у спальню складати валізи.
- Ти чого? Що ти робиш? – запитала я її.
- Я маю куди піти. У бабусі квартира пустує, краще зараз ніж потім. Зроблю по трохи косметичний ремонт, і буду там – в сльозах мовила Наталя.
- Але Михайло ж сказав, що тобі немає куди йти, — намагаюся згладити конфлікт.
- Він не в курсі, що мама хату оформила на мене. Я не буду терпіти його таку нахабну поведінку, — відповіла Наталя.
- Та він випив зайвого, та й ніс усяку дурницю. Заспокойся! На нервах можна багато дурниць наробити. Завтра прокинетесь і усе буде добре, — намагаюсь втішити подругу.
- Вже нічого не налагодиться. Ти багато чого не знаєш. Ти не уявляєш, як мені соромно перед гостями. Те, що він вкоїв сьогодні – це була остання крапля. Завтра їду до батьків, — заявила Наталя. – Батьки будуть лише раді коли я з дітками до них приїду. Нехай далі думає, що я не маю куди йти. Завжди лякав мене цим, що вижене мене і я на вулиці буду. Мовляв, з «багажем» прийшла до нього. Ніби я на його шиї сиджу. Досить! Я більше перед ним не буду принижуватись.
Наступного ранку я допомогла Наталі переїхати до батьків. Квартира, яка оформлена на неї від батьків, вона буде здавати в оренду. Тому й грошей на прожиття вистарчить. А батькам з внуками буде тільки веселіше.
Перед тим як виїхати, вирішила залишити чоловікові записку, в якій було написано, що вона його простить лише тоді, якщо він більше ніколи ні за яких обставин не буде ображати її дітей, обох. Якщо він не годен прийняти двох однаково, то тоді вона із ним розлучиться назавжди.
Я досі надіюсь, що у Наталі в житті все буде добре.
