Марія жила у невеликому містечку. На дворі місяць липень, спекота неймовірна, а жінка й не знала, чим їй зайнятись у вихідних день.
Жила Марія одна, донька давно виросла, переїхала жити в інше місто. Онуків у жінки ще не було, хоча Марія дуже хотіла стати нарешті бабусею, але її дочка мала у пріоритеті спочатку побудувати кар’єру, а вже потім створювати сім’ю.
І ось, неділя, Марія вирішила піти прогулятись вранці. Прогулюючись парком, і проходячи повз кущі, вона побачила якийсь дуже дивний пакунок.
Жінка наважилась підійти ближче, щоб подивитись, що ж це лежить. Вона не очікувала таке побачити, адже в пакунку було немовля! Не було зрозуміло чи дитинка живе, лежала вона мовчки й не рухалась.
Марія взяла себе до рук і підняла дитинку на руки. І в ту ж мить пролунав крик…
Жінка все ж думала, що батьки можливо десь близько, адже тяжко було повірити в те, що хтось міг так от залишити дитину і піти.
Але як пізніше з’ясувалось, власне так і сталось. Того ж дня Марія подзвонила до міліції, до лікарні й в соціальну службу аби дізнатись де батьки цього хлопчика.
Але краще б їх і не знаходили, бо та сім’я залежна від спиртного, тому їм просто не потрібна була дитина.
Тому горе мати вирішила залишити хлопчика під кущем у парку, бо нащо їй зайвий тягар.
Хлопчику пощастило, що його знайшла Марія. Бо, можливо, воно б і не вижило якби не вона.
Але на великий жаль Марії, хлопчика забрали до дитячого будинку. Але й по іншому вчинити й не могли, оскільки ніяких родичів у хлопчика не було, а повертати батькам, яким він був не потрібен, це взагалі абсурд. Жінка довго думала, але у результаті прийняла рішення, що усиновить Сергійка.
Хоч всі близькі родичі Марії були проти цього, і рідна донька теж. Мовляв, що у її віці вже треба займатись внуками, а не всиновляти дітей…
Але Марія на це відповідала, що онуків ще скоро вона не побачить, то хоч ще синочок буде.
Спершу жінці, звичайно, було складно з малюком, адже 50 років і все ж їй ніхто не допомагав. Щоб усю увагу приділяти Сергійкові, жінка звільнилась з роботи й почала здавати в оренду свою другу квартиру. На ці гроші й жили Марія з Сергійком.
З того часу пройшло дванадцять років і Марія ні одного разу не пошкодувала, що тоді у її житті знайшовся Сергійко. Було тяжко, але хлопчик здоровий і щасливий. Сергійко дуже слухняний і спокійний, що й радувало Марію.
Сьогодні Сергійку вже тринадцять років. Він у всьому допомагає своїй мамі, поприбирає, навіть їсти може щось зготувати. Марія не переживає за майбутнє Сергійка, бо якщо її й не стане, то хлопчика забере собі рідна донька, яка досі немає своїй дітей.
