Можливо, ви мене осудите, але я все одно розповім вам одну історію, яка трапилась у моєму житті. Це бумеранг чи ні?
Я жила і проблем не знала у свої 24.Я мала освіту, працювала на хорошій роботі з достойною зарплатнею. Я орендувала квартиру в центрі столиці, їла тости з авокадо на сніданок, пообідати могла у ресторані з подругами, а на вечерю в мене був легкий салат. Я себе практично ні в чому не обмежувала, і завжди залишалась стрункою (але я висока на зріст).
Справжнього кохання в цьому віці я ще не зустріла. Не те щоб я була надто перебірлива, чи не вдавалось нікого покохати, мені вистарчало уваги від якогось красунчика, який міг відповісти мені такими ж зацікавленими поглядами.
Я не шукала собі того, хто міг би здійснити усі мої бажання. Адже я все могла купити собі сама, захотіла дорогий телефон – купила. Автомобіль? Протягом року позбирала, і вже їжджу на роботу на новенькому авто. З власним житлом я не поспішала, хоча все одно по трохи відкладала. Думала, що займусь цим питання коли буде сім’я. Такі думки лише обернулись проти мене…
Після 26 я ніби відчула, що перейшла якусь межу. Усі навколо, мої друзі, знайомі, мають сім’ї й щасливі, а я ніби гнию у своїй самотності. На роботі вже почали наді мною жартувати, мовляв, що я «стара діва», а дехто навпаки хотів дати мені якісь поради щодо того, що мені пора б одягати мініспідницю і блузки з великим декольте, можливо так вийде когось «підчепити». Я старалась не сприймати ці слова серйозно і весь час віджартовувалась, але часом ці слова мене чіпляли до глибини душі, тому одного разу я пішла на зустріч…
Знайомство наше відбулось випадково, і з того часу він більше від мене не відставав. Сергію 23,але він має дружину, з якою живе ще з 19 років. За роки їхнього шлюбу у них немає дітей, тому, мабуть, це й була головна причина його поведінки.
Після того як ми вперше зустрілись, він ніби слідкував за мною, знаходив мене будь-де, забирав, і дарував подарунки. Я до нього не мала ніяких абсолютно почуттів, проте він зумів «зачепити» мене своєю увагою до мене, і постійними розмовами про те, що між ним і його дружиною вже давно нічого немає.
Я на всі його слова лише усміхалась і казала, що у нас з ним вийде побудувати стосунки лише тоді, коли він покаже мені папір про підтвердження розлучення. І через декілька днів я все ж побачила цей бажаний папірчик…
В мене була до нього лише симпатія, хоча скоріш навіть не до нього, а лише до його почуттів які він мав до мене. Я чомусь була переконана, що із ним ми зможемо багато через що разом перейти, і що не менш важливо, будемо поважати один одного. Так і сталось, невдовзі він зробив мені пропозицію, у нас було дуже красиве весілля, а за якийсь час я дізналась, що у нас буде дитинка…
Мені здавалось, що краще й бути не може. Але на наступний день я дізналась, що мій чоловік мені зраджує, і повинен поїхати до лікарні аби якось вирішити цю ніби то «проблему». Я не могла довго його пробачити, але все ж одного дня переборола себе і побачила, як він усе частіше пригублює чарку. Пройшло десь пів року, і захоплення стало залежністю.
Зараз у мене на руках трирічна донька, та п’ятимісячний Олежик, і ми святкуємо Різдво Христове у моєї дорогої мами, бо наш батько в запої й від нього не чути ні сном ні духом уже три дні. І наше житло, яке ми придбали після весілля, він програв за горілку. Я зараз не можу йти на роботу, тому ми живемо з мамою та батьком у двокімнатній квартирі.
Я хотіла із ним поговорити, пропонувала лікування, та все без сенсу. Можливо, це бумеранг за те, що я тоді втрутилась у його сім’ю?
