- Вагітним заборонено нервуватись, — сказав мій чоловік, коли нарешті мене виписали з лікарні, забрав усі свої речі й пішов.
У шлюбі ми вже близько десяти років. І ось лише на десятому році вдалось завагітніти. А до того ми пройшли довгий етап лікування, обстеження і таке інше. Як потім з’ясувалось, що причина була в мені, а не в дружині. Ми часто сварились, оскільки двоє були на нервах, але згодом мирились і знову сварились, і так тривали усі ці роки подружнього життя.
Нарешті мені вдалось завагітніти. Я була дуже щаслива, а мій чоловік може в рази більше. Він став дуже уважний до мене, я була оточена лише любов’ю. Я нарешті стала спокійною і старалась думати лише за нашу дитинку. Настав той самий день – народилась наша донечка. Все, — здавалось мені, — нарешті у нас буде повноцінна сім’я. Все стане тільки краще. І справді, багато чого помінялось. Лише далеко не так, як я собі уявляла.
На п’ятий день нас виписали з лікарні. На вулиці мене чекав чоловік із кульками та квітами. Робимо, як заведено, спільне фото біля пологового та поїхали додому.
Вдома все було красиво прикрашено. На нас чекали багато подарунків та чаювання з рідними людьми. Кімнати прикрашено кульками, та намальовано власноруч плакат. А вже під вечір, коли я почала вкладати доньку спати, чоловік сказав:
- Ну все, мені час.
Я спершу все ж подумала, що він йде на двір, аби винести сміття чи до магазину. Дивлюсь, а він дістає вже спаковані валізи.
- Ти куди? – я тривожним голосом запитала.
- Марин, я давно хотів з тобою розійтись. Я вже як два роки маю іншу жінку. Я хотів давно тобі про це сказати, але ти завагітніла, і я не хотів, щоб у тебе були якісь стресові ситуації, вагітним заборонено нервуватись. А тепер я можу йти. Прощавай.
Чесно, мені здавалось, що хтось ззаду вилив на мене відро льодяної води. Я була в повному шоку, і не могла навіть сказати слова.
Прийшов лише за тиждень, щоб усі документи оформити для розлучення, та й аліменти на доньку.
Я відмовлялась вірила, що він справді може піти від нас. Я хотіла вірити, що донька зможе якось його втримати. Ми ж багато через що перейшли разом, хіба я можу для нього після всього стати чужою? Мабуть, він просто мене ніколи не любив…
