Після того як мій син познайомив мене зі своєю нареченою, скажу чесно, вона мені не дуже сподобалась. Звичайно, я про це сину не казала. Адже я теж колись була на її місті. Ми з чоловіком познайомились ще коли були студентами, і тоді ніхто з нас нічого не мав за спиною, і грошей у нас теж не було.
Я родом з малого містечка і родилась я у багатодітній сім’ї, тому якось так сталось, що кожен дбав про своє життя самостійно. Після закінчення університету, ми з Миколою ще довго зустрічались, а згодом вирішили нарешті познайомитись з батьками, почали знайомство з моїх батьків, які відразу вдобрили наш шлюб, а потім і з його батьками познайомились. Люди були прості, не багаті, а коли вони дізнались хто я і звідки родом, то відразу заявили своєму синові, що вони нашого шлюбу не благословляють, адже він повинен женитись з дівчиною із їх села, яка б була із заможної родини, і яка давно його чекає.
«Ти ж нічого моєму синові дати не можеш! Треба бути знайти собі якогось більш заможного! А то будете все життя жити в орендованій квартирі або в гуртожитку!» – мовила свекруха. На наше весілля вони не прийшли, але Микола удавав ніби все так, як має бути й вони просто зайняті, адже у селі завжди влітку роботи багато, і картоплю посадити й обробити господарку.
Я не скажу, що свекруха цілком була не права, адже ми й справді були змушені десять років жити в маленькій квартирі з малою дитиною. У нас були родичі в Іспанії, от вони невдовзі подзвонили мені, і запросили нас з чоловіком на роботу, а ми й погодились. Хоч і тіснились у малій квартирі, та все гроші ми відкладали на наше власне житло, а син залишився з батьками.
З Іспанії я змушена була повернутись раніше, а чоловік залишився, бо прийшов лист, що свекруха занедужала, і їй терміново потрібна допомога. Я намагалась не думати про те, що вона відразу мене не прийняла, забула про образи й ми практично помирились.
Зараз ми живемо у великому власному будинку, та й вирішили допомогти синові з відкриттям власної справи. У нас прекрасний син, розумний, красивий, вихований та ввічливий. Ми з чоловіком найбільше чекали, коли він нам розповість про свою наречену. Сину виповнилось уже 32, а ми ніяк нічого дочекатись від нього не могли, тож почали самі просити у нього знайти собі дружину.
Через декілька місяців син привів дівчину Іру, їй 25 років. Спершу, вона мені навіть сподобалась, здалась доброю та вихованою дівчиною. Проте, потім вона поставила нам таке питання, з яким ми й змінили свою думку про неї.
« Ну що, ви вже думали про те, де ми будемо далі жити? Може ви квартиру нам купите, чи частину будинку віддасте?»
Мій син не менше ніж я здивувався такому питанню, адже це наше перше знайомство, і якось це звучало геть недоречно. Я знаю, що син наш заробляє досить немалі кошти, і він здатен забезпечити себе житлом. Та я прийняла рішення нічого не казати ні синові, ні невістці, адже я сама колись була на її місті. А далі життя покаже, можливо, вона просто не так виразилась…
