Багато жінок все своє молоде життя мріють вийти заміж. Можливо це все через такий стереотип у суспільстві, що начебто якщо не вийдеш заміж до сорока років, то це соромно. Та все ж я вважаю, що краще бути самотньою і щасливою жінкою, ніж вийти заміж за будь-кого і потім ще й страждати, що попався якийсь пияк, або альфонс. Наведу приклад з життя моєї сестри — Іри.
Мама одна змушена була нас виховувати, жили ми у невеличкій квартирі. Мама день і ніч тяжко працювала, щоб дати нам усе необхідне. З мамою в мене були теплі стосунки, мама вміла знайти до мене підхід і допомогти мені у складних ситуаціях в житті. Моя ж старша сестра навпаки, їй було тяжко ладити із матір’ю, сестра звинувачувала матір, що батько нас покинув через неї. Мамі було боляче від цих слів. Я, як молодша донька, тата не пам’ятала абсолютно, тому й образи на маму в мене не було.
Хоч і зводили кінці з кінцями, та ми з сестрою все ж зуміли вступити до ВНЗ. А Іра, уже на четвертому курсі знайшла собі чоловіка, який був за неї старший на 12 років. А згодом вона дізналась, що вагітна. Як батько дитини дізнався цю новину, то сказав робити аборт, дав їй гроші й вона ніколи більше його не бачила. Як потім з’ясувалось, в нього була уже сім’я.
Мама відмовляла сестру робити аборт, казала, щоб вона залишила дитину, бо та ні в чому не винна. Мама влаштувалась на другу роботу, щоб допомогти сестрі закінчити навчання. Я часто сестрі допомагала з племінником, я вчилась на і навчання мені давалось доволі легко, тільки в радість. Хлопчик ріс дуже спокійним і слухняним, тому мені було в потіху із ним залишатись. Натомість сестра взагалі відмовлялась займатись дитиною. Вона хотіла тільки одного: влаштувати своє особисте життя. Та йшли роки, Сергійко підростав, а його мама все ще шукала чоловіка і займалась своєю кар’єрою.
Згодом мені вдалось знайти хорошого чоловіка. Ми декілька місяців зустрічались, потім він зробив мені пропозицію і я народила двох діток. Зараз у мене є власне велике житло, мої дітки підростають, старший вже вчиться в університеті, а молодший закінчує десятий клас. У нас гарна робота і достойна заробітна плата.
А Іра по цей час жила в мами, стосунки у них не налагодились. Іра не раз мені зізнавалась, що сина вона не сприймає, бо той схожий на свого батька, а вона досі його ненавидить, що він так тоді з нею поступив. Вона заздрила мені, бо я маю чудового чоловіка і щасливу сім’ю, а вона досі в пошуках свого щастя…
Декілька місяців назад Іра зробила нам заяву, що виходить заміж. Познайомилась з 50 річним чоловіком на одному із сайтів знайомств. Вони трохи переписувались, потім декілька разів бачились та він зробив їй пропозицію. Весілля не було, розписались і все. Згодом сестра звільнилась з роботи, бо її чоловік дозволив їй не працювати, і переїхала жити до нього в село, а малий Сергійко залишився з бабусею.
Одного разу я вирішила навідати свою сестру після одруження. І я відразу побачила одне: ніяка вона не щаслива. Виявляється, що той 50 річний чоловік не шукав дружину, а всього-на-всього домогосподарку, яка б доглядала його дім і ще, крім того, обробляла город, тому й змусив її кинути роботу. Тепер Іра стала жити серед великого господарства. Так ще крім цього треба було обслужити чоловіка і його дорослих дітей (син чоловіка сестри 23 роки жив у батька та працював, а 18 літня донька вчилась дистанційно, і по дому вона нічого робити не хотіла, і ще й нахабно ставилась до моєї сестри) Загалом, моя Іра це просто недоглянута домогосподарка, бо грошей на будь-які процедури для краси їй чоловік не давав.
Невже заміжнє життя вартує того? Моя сестра так хотіла вийти заміж і що з того? Вона стала в рази нещасливішою.
