Мій шлюб із чоловіком розпався, але у нас є спільна дитина. Нещодавно мені вдалось зустріти хорошого чоловіка, який зробив мені пропозицію. Стосунки у нас прекрасні, чоловік із моєю дитиною добре ладить, тому я подумала чому б і ні. І все б так і було добре, якби не знайомство з батьками.
Я ніколи не поспішала із тим, щоб побудувати сім’ю, народити дітей. Перш за все мені хотілось побудувати кар’єру. Я закінчила навчання в університеті, закінчила із відзнакою, тому мене відразу відправили працювати на юридичну фірму, так з роками я й стала замісником директора, а тоді вже й вирішила, що я готова до створення сім’ї.
Ще в університеті був у мене один залицяльник, і непоганий наче чоловік, та я тоді аж ніяк не хотіла нічого серйозного будувати з будь-ким з чоловічої статі, допоки сама не встану на ноги, не реалізуюсь як жінка і не влаштую свою кар’єру, і він, не повірите, мене дочекався. Коли я тільки дала знак, що готова, то він відразу зробив мені пропозицію. До весілля ми не пробували разом жити, тому «притиратись» один до одного вже почали у шлюбі. Я невдовзі завагітніла, народила доньку і на цьому закінчилось моє спокійне сімейне життя. Чоловік почав затримуватись на роботі, потім зовсім не ночував вдома, а якщо приходив, то напідпитку.
Я не хотіла знати, чи має мій чоловік когось іншого, чи він просто з друзями гуляє, тому мовчки подала на розлучення. Вирішила не винаймати поки квартиру, переїхала на якийсь час до мами, вийшла на роботу, бо знала, що на маму можу спокійно залишити півтора річну дитину. Мені було зрозуміло, що допомоги від колишнього не буде, тому не хотіла втрачати хороше робоче місце і достойну зарплату.
Уже через рік я жила сама, а доню віддала до садочка Минуло вже декілька років, я добре заробляю, придбала собі машину, квартиру хоч і орендую, та вже зовсім скоро придбаю своє власне житло. У мене престижна посада і велика заробітна плата, тому я реалізована, самодостатня жінка. Ми з донькою нічого не потребуємо, і навіть двічі на рік їздимо закордон на відпочинок.
Приблизно рік назад, я зустріла гарного чоловіка. Він старший за мене, йому вже за 30,та він ні разу не був одружений, і дітей у нього також немає. Сказав, що ні з одною не склалось. Він теж займає хорошу посаду на роботі, добре заробляє, та й сам із заможної родини. Три місяці назад він зробив мені пропозицію, бо стосунки в нас склались прекрасні, із донькою ладить добре, тому я погодилась.
Нещодавно, мій тепер вже чоловік, вирішив представити мене своїм батькам. Якось так склалось, що ми до цього не познайомились, ніяк у нас часу не знаходилось.
Так одного дня й настав цей відповідальний момент. Я обрала найгарнішу сукню яка в мене є, зробила ніжний макіяж та легкі локони з волосся, спершу заїхали до моєї мами, випили із нею чаю, і залишила доньку із бабусею, а потім поїхали до батьків чоловіка.
Спершу все було добре, ми познайомились, почали один про одного розповідати, мама мені здалась дуже привітною жінкою, тому вона мені сподобалась. Та якось посеред вечора зайшла мова за те, що у мене перший шлюб був невдалий, і що я маю дитину. Власне після цього й сталось те, що мене вразило…
- Сину, невже ти вирішив ще з нею одружитись? Тоді не чекай нашого благословення, і спілкуватись я взагалі відмовляюсь з вами! Це останнє, що я хотіла сказати, і Ви, не тримайте зла. Бажаю вам знайти своє щастя, але з моїм сином! – сказала свекруха та покинула стіл.
Я додому поверталась із доволі дивним відчуттям всередині. Чоловік мене не кинув, а навіть навпаки, намагався заспокоїти, казав, щоб я не сприймала слова матері серйозно, що їй потім« перейде». А я вже й не знала, чи хочу ці стосунки продовжувати, чи краще розірвати. Пройшло досить часу, а я досі на роздоріжжі, не знаю як бути далі…
